У стилі петриківського розпису працювало багато майстрів. До представників старшого покоління належить Тетяна Якимівна Пата (1884-1976), які можна вважати засновницею цього напрямку. Відзначена свого часу як заслужений майстер народної творчості, Тетяна Якимівна якось сказала, що на її картинах написано все її життя.

Художниця навчала учнів спостерігати за природою, бачити її настрій та порухи, та вміти відображати все це у картинах. Майстриня є автором безлічі гарних панно – «Калина» (1913), «Павичі серед квітів» (1949), «Панно з птахами» (1967). Найбільше художниця любила вимальовувати квіти, які були в її виконанні завжди різними, неповторюваними. Пелюстки авторка створювала стеблом осотняку, павутинчасті прожилочки в них вишкрябувалися тонюсінькою трісочкою, стглі ягоди малювалися просто пальцем.

Ще одна художниця, добре знана у всьому світі – Надія Аврамівна Білокінь (1893-1981). Її творчість можна умовно поділити на два напрямки – малювання квіток та пейзажів, і весільні поїзди. Причому, сюжет останнього напрямку був придуманий самою майстринею.

Період становлення Петриківки (1911-1936)

Достеменно невідомо, в які роки були сформовані традиційні основи розпису, та чим вони вирізнялися, залежно від регіонів.  В роботі історика Яворницького йому допомагали молоді представники цього художнього напрямку. Так, наприклад, одна із початківців, Євгенія Евенбах, яка була учасником експедиції 1911-1913 років, збирала та замальовувала зразки старовинної Петриківки. Роботи молодої мисткині експонувалися вперше В Петербурзі в 1913 році – і саме цей період заведено вважати роком фіксації розпису.

Серед інших дослідників мистецького напрямку варто згадати і про Євгенію Берченко. За її сприяння в Ленінграді 1928 року були започатковані виставки настінного оздоблення. Окремим варіантом виставки були зображення розпису в паперовому вигляді, якими зазвичай обклеювали стіни.

Надалі твори талановитих майстринь виставлялися в рамках експозицій в Москві, Ленінграді, в Києві. Серед авторів були Тетяна Пата, Надія Білокінь, Ярина Пилипенко, Ганна Ісаєва, Василь Вовк  і Галина Павленко. Це дало змогу поширити и популяризувати петриківський розпис, про який на той час майже було нічого не відомо.  В ті ж роки почесного звання майстра народної творчості були удостоєні художниці Тетяна Пата і Надія Білокінь.

Наступним кроком розвитку цього виду мистецтва стало відкриття особливої школи декоративного малювання під керівництвом Олександра Статива. Курс навчання у закладі складав два роки, а головним вчителем у ній була Тетяна Пата. Саме завдячуючи їй, випускниками школи стали надзвичайно талановиті майстри, які з часом сформували ціле покоління митців.

Період 1950-80-х років

Наприкінці 20-х років у Петриківці діяла артіль, яка займалася пошиттям одягу та інших виробів. В 1958 році на базі цього підприємства було сформовано спеціальний цех петриківського розпису, куди набрали на роботу 16 талановитих випускників Тетяни Пати. До колективу входили Ганна Ісаєва, Явдоха Клюпа, Марія Шишацька, Надія Шулик, Іван Завгородній, Галина Пруднікова, Олександра Пікуш, Віра Тезик, Ніна Турчин, Ганна Данилейко, з 1959 року також Зоя Кудіш. Керував цим цехом художник Федір Панко. Трохи згодом, буквально за декілька років, артіль було переформатовано в фабрику петриківського розпису «Дружба». Підприємство стало займатися випуском сувенірної продукції, яка виготовлялася з запресованої тирси. Вироби спочатку обробляли чорною фарбою, потім наносили розпис, після чого поверхню лакували.

Після Федора Панка на посаді директора фабрики працювали Василь Соколенко, а згодом Анатолій Чернуський, Володимир Глущенко і Сергій Дрешпак. Всього на підприємстві було зайнято до 500 працівників. Продукція фабрики була надзвичайно популярною не лише в Україна, а й по всьому світу, адже розмальовані майстринями тарілки, скрині, вази та інші сувеніри експортувалися до 80 країн.

На хвилі  надзвичайної  популярності петриківських виробів в 60-70-х роках українським видавництвом «Мистецтво»  були випущені альбоми, де можна було побачити репродукції  знаменитого розпису. Укладачами цих видань стали мистецтвознавці Наталія Глухенька та Борис Бутник-Сіверський. Альбоми випускалися досить великими накладами, що не могло не посприяти активній популяризації мистецтва а європейських країнах, та в колишніх республіках союзу.

На жаль, в 2006 році фабрика була реорганізована, і з часом вона банкрутувала. Остаточне її знизення відбулося в 2011 році, коли невідомі вивезли звідти все обладнання.

Петриківка сучасна

На сьогоднішній день петриківський розпис, як і раніше, не втратив своєї популярності. Більш того, завдяки сучасним майстриням, слава про нього поширюється і надалі. Найбільш видатними моментами у розвитку цього мистецтва можна назвати наступне:

25 вересня 2012 – сучасні художниці створили елемент вуличного розпису, інформацію про який було внесено до Книги рекордів України як найбільший розпис ручної роботи. За розмірами цей малюнок мав 80 см в ширину, 120 м в довжину, а його загальна площа складала 93 квадратних метри.

5 грудня 2013 року – петриківку зареєстрували у Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО.

2013 рік – офіційно було створено і запатентовано бренд «Петриківка», який подарували майстриням села, щоб вони мали змогу підтверджувати автентичність свого мистецтва.

20 травня 2016 року – український Нацбанк випустив для обігу  дві пам’ятні монети «Петриківський розпис», який віднесли до сегменту  «Українська спадщина». Їх  номінал складає  5 гривень  (нейзильбер), вартість – 38, та 10 гривень (срібло) – 916 гривень.

Петриківка зараз не просто живе у старих картинах  -вона дає наснагу і молодому поколінню митців. Як зразок – робота сучасного дизайнера вишивки, яка бере натхнення у петриківки. При цьому вона відкрила нові напрямки мистецтва, співпрацюючи з дизайнерами меблів, інтер’єру,   створюючи вишиті картини. Такі вироби можуть стати справжнім оберегом вашого дому та тих, хто там мешкає.

Якщо ви маєте бажання створити щось унікальне та унітарне – вам обов’язково треба звернутися до наших дизайнерів.

Тризуб нашої свободи

Ми з вами живемо в час переломної доби. І таких переломних діб за часи української державності було чимало. Є символи та знаки, які відображають нашу країну на міжнародному та внутрішніх рівнях. Команда Floretta відтворила у своєму стилі один із них.

Український тризуб. Один із офіційно прийнятих символів український держави. Два інших – гімн та прапор. Але історія українського тризуба сягає значно раніших часів.

2018 року ми відзначали сторіччя відтоді, коли тризуб став державним гербом Української народної республіки. Проте з’явився він значно раніше. Вперше тризубець взяв собі для офіційного позначення український князь Володимир Великий. За тамтешніх часів тризуб також використовували як головний елемент давньоруських стягів. І підозрюємо, що наш славетний князь, який хрестив Київську Русь обрав собі цей символ не просто так.

Тризуб вважається давнім знаком. Археологи датують віднадений символ X століттям. Коли ми створювали для виставки нашого великого тризуба, то зробили для себе невеличке дослідження. Адже дуже важливо розуміти, чому українці обрали саме цей непростий знак як офіційний символ своєї країни.

Є версії, що тризуб як знак має магічне значення, і діє як оберіг роду. Ми обожнюємо працювати з темою оберегів, тому ця інформація є особливо важливою та корисною для нас. Адже цінно усвідомлювати, що наші предки закарбували у нашу символіку елемент, що є знаком духовної охорони.

Окрім вищезгаданого, загалом відомо до 40 пояснень тризуба: підсвічник-трикірій, сокіл, якір, лук зі стрілою, або ж триєдина перемога життя над смертю. Також, якщо звертатись до вірувань давніх слов’ян, то тризуб може означати триєдинство світу та поєднання символів сонця та якоря.

Сучасний тризубець має свою особливість, яка була, є і буде актуальною для всіх поколінь українців, від Львова і до Харкова, від Дніпра і до Закарпаття, від Одеси і до Чернівців. А річ у тому, що в сучасному графічному виконанні нашого тризуба зашифроване слово ВОЛЯ. Думаємо, що сьогодні це вже ні для кого не секрет. Якщо все ж таки ми когось цим здивували, то будемо неймовірно раді вашим емоціям, бо знаємо, що вони неймовірно приємні.

Ми виготовили наш особливий тризуб, вкладаючи у нього зерно, сміливість та багато любові. Все те, на що багаті і за що вдячні Богу. Важлива деталь – всі сухоцвіти та зернові вирощені та зібрані з української землі, яка для нас всіх є без перебільшення священною.
Пшениця, жито, безсмертники, ячмінь, просо, мак, бавовна (то все таки ви її додали у вибір чи ні?) . Всі рослини такі звичні та рідні, а до того ж кожна з них має свою сакральну функцію та призначення.

Пшениця – символ добробуту, достатку, тілесного та духовного здоров’я.
Жито – символізує життєву мудрість
Мак – ця рослина має одразу кілька різних призначень. Для жінок, зокрема, це символ нетлінної молодості та привабливості. За іншим поясненням, мак є оберегом від нечистої сили та всіляких зурочень.
Бавовна – у деяких країнах її називають “білим золотом” і вона є символом достатку та процвітання.
Безсмертник – вже з самої назви можна здогадатись, що ця квіточка символізує здоров’я та вічне життя.

Тож, наш тризуб – це той випадок, коли і форма і контент мають неабияке значення.
Такий неординарний тризуб буде чудовим декором для офісів компаній, кафе, ресторанів, торгових центрів. Це патріотично, екологічно та стильно. У наших тризубах є душа, а де душа – там гармонія.