Справжня автентика Петриківського розпису

Це декоративне народне мистецтво зараз дуже добре відоме на весь світ. А народився і сформувався Петриківський розпис, як художній напрям, в селі Петриківка, що на Дніпровщині. По суті, саме тому він і отримав таку назву – від найменування цього населеного пункту.

Історія появи мистецтва розпису дуже давня, оскільки вона бере початок ще зі славетних часів війська Запорозького. Адже Петриківку заснував останній кошовий отаман Петро Калнишевський, і відбулося це в 1772 році.

Петриківський розпис – це і є Україна

З давніх-давен українці гарно зналися і розумілися на прекрасному. А тому вони дуже любили прикрашати власну садибу, розписуючи стіни хати та предмети домашнього побуту. Кожна жінка хотіла, щоб її будинок був найгарнішим та найпомітнішим у селі. І вже в середині  XIX століття Петриківка стала своєрідним центром поширення стінопису в Україні.

В ті часи розпис можна було помітити не лише на стінах будівель, а й на речах, які оточували селян у побуті – на ложках, мисках, діжах для тіста, скринях тощо. Тоді ж з’явилося поняття «кальовок». По суті, так називали сучасний трафарет на листі цупкого паперу, за допомогою якого можна було створювати оригінальні орнаменти та великі малюнки.

Непереможну красу квітки-петриківки вперше помітив український історик Д.І. Яворницький, який був родом з Катеринослава.  Він настільки захопився цим жанром мистецтва, що став збирати цілі цикли художніх творів петриківських художниць.

Як вказують мистецькі дослідження, базова колористика розпису передбачаю поєднання трьох насичених відтінків – синього, червоного і жовтого, зображених на чорному або ж білому тлі.

Звичайно, що не можна не згадати і про символіку, яка криється у вказаній колористиці. Трактується вона наступним чином:

• квітка – довершеність природи, означає красу України;
• мальва і калина – ознака краси українських дівчат;
• дуб – символізує сонце, яке дає здоров’я;
• півень – пробудження світу, ознака настання нових часів.

Це мистецтво дає нам змогу пізнавати красу рідного краю, зазирати в історичне минуле, розуміти, чим і як жили наші предки, що зоставили вони нам для сучасного сьогодення. Лишень пориньте у споглядання яскраво-барвного малюнку Петриківки – і ви відчуєте пахощі квітучого зілля, спілих ягід та побачите надзвичайно гарні дніпровські схили.

Технологія створення малюнку не передбачає схематичного зображення чорнового варіанту. Тому справжня майстерність митця полягає в чітких, вивірених рухах. Малюнки творяться фарбами виключно яскравих, насичених кольорів. Важливо те, що найперші матеріали для малювання майстрині готували самі – з листя, трав, квітів та ягід. Наприклад, червоний колір отримували з вишень, пирій і паслін давали зелені відтінки, а весняні проліски забезпечували синьою фарбою. Якщо потрібно було отримати сонячно-жовтий тон – то тоді використовували цвіт соняшника, кору молодого гілля яблунь або ж цибулеве лушпиння. Щоб фарби мали гарну консистенцію сировину змішували з молоком та жовтками яєць. В ролі закріплюючої субстанції виступав вишневий клей або сік цукрового буряка.

Через деякий час у продажу появилися фабричні барвники, які поступово замінили природний матеріал. А після війни майстрині стали користуватися гуашшю та аквареллю.

Надзвичайно цікавим був підбір інструментів для роботи. Треба сказати, що художниці користувалися тим, що їм давала природа – пагінці дерев, трав’яні стебельця з рогози та осоту тощо. Також виготовлялися тоненькі пензлики з котячої шерсті, а найбільш оригінальним «приладом» для малювання були пальці самої майстрині.  Такий нехитрий набір художніх приладь забезпечував створення просто унікальних картин, несхожих на жодні інші у світі.