Найважливіші події в житті нашого народу не могли відбуватися без вишитого рушника. Очевидно, що в жодному напрямку декоративного мистецтва нема й не буде іншої подібної речі, яка б сконцентрувала таку силу-силенну різноманітної символіки.

На АРТОБ’ЄКТІ  Ви бачити орнамент Дерево життя або Родове дерево – це дуже поширений візерунок, який вишитий на українських рубахах вишиванках. Його можна побачити в різних формах, дизайнах і розмірах. Але основний образ залишається незмінним: рослина з основним стовбуром, корінням або вазою біля основи, безліччю гілок і великою кількістю квітів або листя або навіть абстрактних деталей, що покривають гілки.

Для українців він символізує зв’язок між різними поколіннями однієї родини; нескінченність життя; 3 рівні Всесвіту

Коріння – це підземний світ, Стовбур – земне життя, а Верхні гілки – небесні сили).

Рушники вишивалися по білому полотну. Саме цей колір означав чистоту, сакральність та очищення. Тобто, він асоціювався лише з добром, і, відповідно, із захистом від усього лихого.  На сьогодення рушники вишиваються також на невибіленому полотні конопляної або лляної тканини. Тому рушник сприймався як атрибут святості, який потрібно поважати та шанувати. Вишиті на ньому візерунки мали велике значення, оскілки кожне зображення несло певний сенс. З іншого боку, рушники уособлювали красу України та її нації, а тому він завжди використовувався в ролі так званого декору для оселі, а також нерідко був елементом святкового одягу. Звичайно, українці використовували рушник і за його прямим призначенням – для витирання рук та обличчя.

Після народження дитину загортали замість пелюшок у вишитий рушник. З ним також приходили вітати породіллю зі знаменною подією. Дитячу колиску неодмінно завішували спеціальним пологом, який мав захищати дитя від лихого ока.

Рушники були присутні і під час таїнства Хрещення. Для цього використовувалося чисто вибілене полотно – крижмо, вишите лише червоними нитками. Його готувала хрещена мати, бажаючи своєму похреснику «красної дороги». Саме цим крижмо накривали дитину після купелі. Пізніше з крижма шилася найперша сорочечка, інколи його зберігали до самого весілля.

Ще одна важлива подія в житті людити, де обов’язково мали бути присутніми вишиті рушники – це весілля. Вони входили в своєрідний перелік приданого, яке готувала сама майбутня наречена.

Рушниками в’язали через плече старост, якщо обряд сватання проходив так, як треба, і батьки погоджувалися віддати дівчину заміж. В багатьох селах рушники готувалися не лише для старост, але й для інших учасників дійства – дружбів та дружок, бояр, тощо. Також дружби могли підперізуватися цим рушником, випускаючи кінці наперед.

Під час вінчання вишитим рушником з’єднували руки молодим – на ознаку того, що вони відтепер поєднані на все життя. Зустрічаючи їх біля хати, батьки вистеляли дорогу довгим рушником від порогу до столу, а бо ж від воріт до дверей оселі. Нерідко молоді наступали на рушник, покладений біля входу до церкви.

Проте найбільш важливим був рушник, яким батьки благословляли молодят. Протягом усього наступного їх спільного життя він був справжньою святинею, яку не могли бачити сторонні, і яку передавали від покоління до покоління.

Не менш важливим був і той рушник, на який наступали молоді, стоячи під вінцем. Родичі та гості весілля клали під нього пшеницю та срібні дукачі – щоб у житті молодят завжди було щастя та багатство. Потім цим рушником завішували образи на покутті, або він займав найбільш почесне місце в хаті.

Один або ж декілька рушників неодмінно брали із собою в дорогу солдати, чумаки, а також ті, хто покидав надовго рідну домівку. Він був своєрідним оберегом від нещасть, нагадував про хату та про рідню, чи кохану людину. Також були і такі вироби, які використовувалися лише за призначенням – для витирання після вмивання чи миття рук.

Коли хлопця випроводжали на службу до армії, його завішували вишитими рушниками, бажаючи легкої служби та швидкого повернення додому. Проводжаючи сина в дорогу, мати зичила йому щасливої долі та захисту від всіх негараздів.

При зведенні хати рушнику теж відводилася визначальна роль. Закладаючи будинок, його майбутні власники підносили головному майстру вишите полотно, на якому було хліб-сіль, букет квітів, хрест, чарка з вином або водою. Беручи такий дар, майстер просив помочі у Бога.

Також відомий при будівництві звичай, коли останні стропила заносилися на дах на рушниках. Потім їх потрібно біло подарувати майстрам. Наймолодший робітник ставив на даху букет березових гілок і квітів, перев’язаних рушником, який саме для цієї цілі готувала майбутня господиня оселі.

В нову хату неодмінно першою справою заносили ікону, хліб-сіль та рушник. Разом  все це означало великі надії на щасливе, довге та багате життя в хаті.

Як в давні часи, так і в наші дні, ці два атрибути йдуть нерозлучно поряд. Здавна до хліба ставилися з величезною пошаною, і тому його не можна було тримати на не вкритому столі. Тому під нього завжди клали рушник. Накривали полотном і сам хліб, а також тісто, яке зачиняли в діжі для випікання, паски та крашанки, які несло до церкви для освячення. Підстеляли його і під весільною випічкою – караваями, шишками, калачами.

Деякі регіони України також робили спеціальні рушники перед Різдвом. Їх називали пшеничнищами, і вішали на образи таким чином, щоб його спадаючі кінці прикривали на столі миску з кутею.

Цей ритуал добре відомий і в наші дні. Найбільш дорогих гостей ми завжди зустрічаємо хлібом-сіллю на вишитому рушнику. Той, кого вітають, має прийняти цей дар, поцілувати хліб, відломити шматочок і скуштувати з сіллю.

Приймаючи гостей з далекої дороги, господиня пропонувала їм вмитися, зливаючи воду з криниці на руки з глечика, та подаючи спеціального утиральника. Також хліб на рушнику було заведено дарувати в честь якоїсь знаменної події.

По всій Україні традиції прикрашати житло або приміщення загального користування рушниками завжди були дуже поширені. І в наші дні їх можна побачити в багатьох сільських хатах, в церквах, сільрадах тощо. Ними увінчують фото родичів або портрети українських національних святинь – Тараса Шевченка, Бандери, тощо.

Рушники чіпляли на невеличких гвіздках на стінах, понад дверима або вікнами, на сволоку або ж на свічадах. Такі прикраси відразу надавали акценту святковості, піднесеності, підкреслюючи національний колорит. На них вишивалися насичені кольорами орнаменти з особливою символікою, яка мали статус оберегу для всіх мешканців хати. Також не варто забувати і про практичний момент використання вишитих рушників. Кожна господиня обов’язково мала певний запас так званих утиральників, які призначалися окремо для рук, облич, для ніг, а також для роботи біля печі та при приготуванні їжі. Виріб із сірого, грубого полотна, майже позбавлений вишивки, завжди висів на кілочку біля вхідних дверей. Його призначення було – щоденне використання в хатній роботі. Рушники визначали статус родини та господині. Саме по їх кількості, товщини тканого полотна та особливостям вишитих орнаментів і складалося враження оточуючих про хазяйновитість за здатність до роботи жінок у хаті.

Рушники неодмінно входили в атрибути як повсякденного, так і святкового гардеробу українців. Так, наприклад, добре відома всім намітка або ж серпанок можна вважати різновидом довгого рушника, витканого особливим чином. Його довжина складає приблизно від 3 до 5 метрів. Раніше намітку одягали щодня, в тому числі, і в святкові дні. Трохи пізніше вона стала частиною одягу, який носили лише в свято, на весіллі, або під час відвідування церкви. Жінки похилого віку і в наші дні просять своїх рідних під час похорон покласти до них в труну весільну намітку. На Поліссі на Київщині ще донедавна ноги покійника обмотувалися наміткою темного відтінку. І взагалі, на всьому Поліссі на кладовищах можна побачити на надгробних хрестах разом з рушниками намітки.

Чоловіки теж використовували у своєму одязі рушники. З них в’язалися пояси поверх сорочок або жупанів. З рушників, які приносили а дар немовлятам, матусі пізніше виготовляли пелюшки.

З покон-віків Дерево Життя було важливим архетипом у міфологіях різних народів. Звичайно, не складно здогадатись, яке значення несе цей орнамент.

Дерево Життя, безумовно, є декоративним символом для кожного з нас і візуально та сакрально поділяється на три частини — наше минуле, яке не змінити, теперішнє, яке є найціннішим, та майбутнє, яке нам поки не відоме. Плоди дерева, квіткові, зернові, зелені, уособлюють людський досвід. Адже кожен із нас проживає своє унікальне життя. Тож задумайтесь на хвильку, з плодами яких рослин ви б могли порівняти свої знання, досвід та таланти?

У сухоцвітній інтерпретації команда Floretta створила своє унікальне дерево-картину. Пшениця, овес, льон, просо, очерет, польові колоски. Ці елементи відображають багатство українських ланів. Пахучі пишні зерна, які вирощують для того, щоб потім створити хліб. Саме такою і є наша картина — багата, щедра, хлібна. Логічними переплетеннями ми додали до зернових також й інші сухоцвіти, які збирали цьогоріч на українскьих луках: миколайчики, льон, бризу, нігелу, ллянку, лисячий хвіст, канатник, міскантус, кермек.

Картина Дерево Життя — це картина-оберіг, картина-знак, картина-символ. Ми можемо запропонувати вам топ -10 локацій, куди її можна прилаштувати у вашій оселі. Але не будемо, тому що місце для цієї картини має підказати ваша душа. Цей змістовний народний витвір не про матеріальне. Він про духовне, те, яке набагато цінніше, триваліше і змістовніше.

Ми пропонуємо картину Дерево життя у двох варіантах. Перший — світлий, у ній всі відтінки молока — від свіжого до згущеного. Другий варіант — з вкрапленням червоних елементів пшениці, льону та фаларису. Червоний колір завжди символізує динаміку, емоції, тоді як природні пшеничні відтінки дають простір для тиші та рівноваги. Проте і одне і інше — це втілення нас самих у цьому світі.

Розмір картини — 30 на 40 см. Форма — компактна, овальна. Якщо вдивитись в обриси картини, то можна побачити в них цілу планету, а то й космос.

Ми не любимо кліше, тому вклали у наше Дерево стільки Життя, що його енергетики має вистачити на те, щоб оберігати вас та ваш дім довгі роки.