З давніх-давен вишитий рушник був неодмінним атрибутом життя кожної української родини. Протягом багатьох віків він набирав особливої символіки, яка вибудовувалась на основі орнаментів та візерунків.

Чому ж саме рушник став таким уособленням традицій та життя українського народу? Чому без нього не обходиться жоден ритуал чи подія? Певною мірою це пов’язано з тим, що його можна вважати своєрідним символом життєвого шляху, про що свідчить форма рушника. Отже, тому його брали до участі у всіх ритуалах, які відбувалися в перехідних обрядах – народження дитини, її хрестини, весілля.

Традиція прикрашати зображення ликів святих прийшла до України разом з прийняттям християнства. Такі вироби готувалися спеціально, і мали назви набожника або наобразника. Оскільки ікони зазичай висіли на покутті, то пізніше у рушників з’явилася ще одна назва – покутні. Довжина їх була не меншою трьох метрів, а інколи навіть і більшою.

Рушники підбиралися в залежності від конкретного дня. У будні та в піст використовувалися варіанти темного відтінку або просто білі. На великі церковні свята, чи на храм або ж на весілля діставалися вироби, прикрашені багатими візерунками та орнаментами.

Про те, що рушники були у нашому вжитку з давніх-давен, свідчать давні літописи часів Київської Русі. Завдячуючи старим письменам, ми можемо дізнатися про те, що в ті часи під час проведення весняних обрядів наші предки вивішували на дерева особливі рушники-убруси. Вони прикрашалися орнаментами з ниток, які символізували родючість землі. Таким чином в ті часи відбувалося жертвоприношення і підносився культ дерева.

Варто зазначити, що подібні звичаї в деяких регіонах збереглися і до наших років. Наприклад, на Рівненському Поліссі в 70-х роках минулого століття на околиці одного із сіл було знайдено дуже стару сосну, яку місцеві називали цар-деревом. Вона була майже повністю завішана різноманітними хустинами, фартухами, шматками вишитих полотен, рушниками. Як казали мешканці села, на той час в їхньому населеному пункті зовсім не було церкви, а тому громада вирішила освятити дерево. А після самого дійства освячення тамтешні люди стали приносити до цар-дерева саме такі «дари».

Рушникам надавалося надзвичайно велике значення під час проведення християнських обрядових дійств. Особливо велика роль відводилася виробу під час літургії – коли прихожани мали витиратися після омивання облич, рук та ніг. Апостольські вчення при цьому кажуть, що кожен диякон неодмінно повинен мати спеціальні хустинки і рушники для тих, хто проходить ритуал причастя. Окрім участі в різних обрядах, вишиті рушники також широко використовувалися і для прикрашання ікон в церквах.

Звичай, який також зберігся здавна до наших часів, полягає в обв’язуванні хреста вишитим рушником. Ними ж обвішувалися хоругви від час походу, процесій та поховань. Також рушники в’язалися на хрести, які стояли біля церков, на роздоріжжі за селами тощо. Знімати такий оберіг вважалося величезним гріхом, а тому ці рушники ніколи і ніхто не чіпав. Робилося це лише у разі потреби, коли тканина повністю пошкоджувалася від вітру, сонця та дощів.

Найбільш сакрального значення рушники набули у сенсі захисту від нечистої сили, хвороб та інших негараздів. Їх вишивали майстрині усього села, коли на землю приходила страшна засуха. Обереговими рушниками обв’язували церкви, вистеляли дороги або ж вулиці. Під перевеслами з рушників проганяли худобу – щоб вона не хворіла і давала багато молока та м’яса. Так само захищали від різних недугів і людей. Якщо у сім’ї дуже хворіла дитина – її мати вишивала особливий рушник (обиденний), який підносився в дар місцевій церкві для ікони святої Богородиці Покрови. Це само робили і в тих родинах, де раніше помирали діти –  для того, щоб вберегти новонароджене дитя від смерті. Важливою умовою для виготовлення обиденних рушників  був термін – вишити його треба було протягом одного дня або ночі.

А ще рушники навішували на вікна – щоб через них не пролізала нечиста сила. З цією ж метою прикрашалися ними і кути хати. Над вхідними дверима також був довгий рушник – вважалося, що він захищатиме всю оселю від чортів.

Рушники неодмінно використовувалися і під час обрядів в садівництві та землеробстві. Їх брали з собою для огляду озимих, на які ходили зазвичай всією сім’єю. Попереду батько ніс на рушнику хліб-сіль, а поряд з ним була мати з гостинцями. Причащалися всі на розстеленому рушнику по зеленій траві прямо у полі. Це ж саме робили і в перший день орання землі, посівної роботи, жнив.

Під час проводів людини в останню путь рушник завжди символізував перехід в інший світ. Інколи нам накривали самого покійника, інколи просто викладали рушник під ноги, чи застеляли віз під труною. Гріб теж сталили рушником, на якому лежав хліб. Хрест, який несли попереду похоронної процесії, також був обв’язаний рушником. Він же ж був присутній як ознака трауру на воротях подвір’я або на вікнах хати.

За звичаями, труну опускали в яму за допомоги спеціальних довгих рушників, які потім клалися поверх труни і закопувалися разом з нею. Всім тим, хто допомагав на похоронах, давали рушники або хустки – платити грошима було не заведено.  Тимчасовий надмогильний хрест теж пов’язувався рушником, який не знімався аж до заміни постійним.

Через 40 днів цей атрибут скорботи віддавали до церкви – щоб провести обряд поминок. Зазвичай такі вироби не були прикрашені орнаментами.

Команда Floretta взяла на себе місію створювати не просто красиві унікальні композиції з квітів, які живуть кілька років. Для нас важлива цінність нашої роботи. Наша творча цінність сьогодні — це відтворення українських традицій у сфері стабілізованої флористики.

Легендарний, давній, унікальний, а головне первинно український символ Різдва  — Дідух. Чи знали ви про те, що Дідух — це наша сакральна альтернатива ялинці? Це давнє українське різдвяне дерево, створене з багатьох видів злакових культур. Кожна з них, безумовно, має своє символічне значення. Зі старослов’янської слово «дідух» означає «дух предків» та символізує родоначальника сім’ї — Діда.  Зі сходом першої зірки господар оселі заносив до світлиці запашного Дідуха. Ця традиція у нас ще з дохристиянських часів, адже колись українці глибоко вірили в те, що наші пращури завжди з нами і можуть попередити нещастя та злидні.

Найважливіше те, що Дідух — це різдвяне дерево, виготовлене руками. Відтак кожен колосок, який його утворює, дихає теплом рук його творця. Якщо ви робите цей символ вперше, то можете розпочати зі створення невеличкого «дідушка». Для цього вам потрібно знайти не менше дванадцяти колосків. Перед плетінням злакові варто трішки пом’якшити в гарячій воді. Це зробить колоски більш м’якими та еластичними. Потім розкладаємо Дідух на 12 пучків по 7 колосків у кожному з них. Тут кожна цифра має значення: 12 — скільки місяців у році, 7 — скільки днів у тижні. Кожен пучок треба максимально туго перев’язати ниткою, залишивши зверху пишну колоскову «голівку». Потім сходинками поєднуємо всі пучки, щоб цілісний Дідух виглядав багато. Внизу розділяємо сніп на три, п’ять або сім ніг, кожну з них перев’язуємо міцно вгорі та внизу.

Майстрині команди Floretta рекомендують не нехтувати багатством вибору українських зернових культур і вплести у своє дерево максимальну кількість елементів. В першу чергу, це жито, пшениця, овес та тритикало. Обирайте свіжі пишні стиглі колоски, – саме такі, які символізуватимуть ваш майбутній добробут та достаток. І, звичайно, наша улюблена частина — це декорування виробу. Терпкий полин та фактурні макові голівки — як must have в прикрашанні Дідуха. А далі фантазія та творчість.

Майстрині обирають доповнити сніп материнкою та миколайчиками, які є символами жіночого та чоловічого здоров я. А потім рослинки, які знайомі нам з дитинства — звіробій, кривавник, польові сокирки. Якщо вигадаєте ще якийсь елемент, додавайте. У створенні снопу головна не тільки традиційність, але й наші відчуття. Тож, якщо хочеться додати, до прикладу, ароматну лаванду, чи екзотичний геліхризон, кермек, амобіум та сухоцвіти, додавайте і творіть не тільки очима, але й душею.

Сучасна та дуже ціннісна ознака для нашого Дідуха — це жовто-блакитна стрічка, якою ми довершуємо наш багатий сакральний символ. Це енергія вільної та непереможної України, яка як і наш твердий сніп, тримається міцно на всіх своїх ногах. А ще у сніп можна покласти налите гроно калини. Отак будете дивитись на ваше творіння, а в думках лунатиме наше улюблене «Ой, у лузі червона калина похилилася» у виконанні Хливнюка.

Є одна притча про народження Ісуса Христа. Коли Спаситель народжувався у стаєнці, там, звичайно, було дуже холодно. Тоді Йосип знайшов у стіні шпарину та затулив її снопом із соломи. Це вже християнське пояснення цієї колоритної української традиції.

Як у природі все циклічно, так і у призначенні Дідуха. Він знову повертається на поле. З давніх-давен після завершення зимових свят, з дідуха висівали зерно, а потім ним ж засівали поле, солому спалювати. Тобто наступний зерновий врожай знову стане ресурсом для створення нового сімейного Дідуха. Хіба це не є символом людського життя — постійне оновлення та повернення до традицій?!

Ми створюємо букети-обереги, бо дійсно віримо у їхнє призначення. Оберігати, зігрівати, і, звичайно, прикрашати. Кожен з наших букетів цієї колекції — це своєрідний Дідух на щодень. Кожен елемент, використаний у композиціях, — це маленьке побажання вам на всякі добрі теплі речі. Любов, довіра, злагода, затишок, комфорт, та, звичайно, МИР. Кожним букетом бажаємо вам перемоги над усіх поганим, що є в цьому світі. Перемоги світла над темрявою, любові над ненавистю, добра над злом.

Творіть традиційні символи власними руками, а натхнення черпайте в команди Floretta!